О Г О Л О Ш Е Н Н Я
13 червня 2009 р. о 12-00
(в актовому залі за адресою:
м. Сміла, вул. Артема, 123, корпус №2)
ВІДБУДЕТЬСЯ
ЮВІЛЕЙНА ЗУСТРІЧ
ВИПУСКНИКІВ 1959, 1964, 1969, 1974,
1979, 1984, 1989, 1994, 1999, 2004 років
запрошуємо випускників минулих років,
викладачів, співробітників, студентів
взяти участь у проведенні зустрічі.
Адміністрація |
У роботі кожного навчального закладу дуже багато залежить від працездатності та досвіду викладацького колективу. З музейної фотографії на відвідувачів дивиться лице класичного інтелігента з розумними втомленими очима. Це перший попечитель Смілянських технічних класів Микола Васильович Чериковський. Він - випускник петербурського університету, 40 років працював інженером на Смілянському цукровому заводі, став його
директором. Чериковський був видатним новатором в області покращення пробілки цукру, автор модифікації центрифужного способу отримання рафінаду з білого цукрового піску методом переварювання. Більше 20 років працював законовчителем смілянський священник Андрій Греченко. Про архітектурний хист викладачів креслення та будівельної справи Я.О. Ясинського та О.С. Громова найкраще свідчать будівлі, що й досі прикрашають Смілу - колишні чоловіча та жіноча гімназії навчальний корпус технікуму № 1 тощо. Значні заслуги перед наукою мали викладачі Д.І. Коченовський та М.П. Харкевич.
На початку 1900х років в училищі працювало 14 викладачів: 4 з них закінчили Московський університет, 2 - Празький політехнічний інститут, 3 -Петербурзький університет, 1 - технологічний інститут, 4 - духовну семінарію. Заробітна плата викладача була значною. Так після смерті старшого викладача М.П. Харковича у 1897 р., КВРТТ просив підшукати на вакантне місце нову людину з утриманням не більше 1500 рублів на рік. Організація навчального процесу була підпорядкована двом головним цілям утвореного закладу: а) готувати молодих людей, що пройшли лише нижчу школу, до технічної діяльності на заводах у певній спеціальній галузі промисловості, б) вести підготовку по можливості в найкоротший срок (2 роки) і з найменшими витратами як з боку учнів, так і з боку громадськості. Розклад занять на перший рік роботи, підписаний попечителем технічних класів Чериковським 15 липня 1884 року фіксує, що заняття починалися 0 8-ій годині ранку і закінчувалися о 17-ій. При цьому, теоретичні знання припадали на другу половину дня - з 14 годин. Учні засвоювали знання з закону Божого, фізики, креслення, цукроваріння.
Наступного дня, зранку до 12-ої години навчальний матеріал закріплювався на практичних заняттях. У результаті в першому класі на 270 годин теорії прийшлося 420 годин практичних занять, у другому на 402 години теорії - 1070 годин практики. Практичні заняття проходили на Смілянському цукровому заводі під керівництвом Д.Т. Коченовського /в окремі роки - ще й на Балаклеївському цукрозаводі Смілянському рафінадному заводі біля машин, котлів, електростанції і очисних спорудах - керівник практики механік заводу П.О. Мауник /,майстернях / керівник практики Д.В. Алексєєв /.3 1 грудня практичні заняття переносились до хімічної лабораторії, де учні під керівництвом Д.І. Коченовського невеликими групами крім загальних аналізів, що проводяться у лабораторіях цукрозаводів, знайомилися з основами аналітичної хімії. Після здачі екзаменів, що проводилися у травні, учні ще протягом двох літніх місяців закріплювали навики і вміння під час ремонту заводів перед початком чергового сезону цукроваріння. У протоколах КВРТТ відзначається, що у ряді випадків діяльність учнів виявилася настільки корисною, що директори заводів прохали продовжити термін практики до 1 вересня. Такий режим навчання було порушено до першої світової війни лише один раз: у 1896 році у зв'язку з коронацією імператора Миколи II, технічні класи звернулися до КВРТТ з проханням розяснити порядок річних іспитів з огляду на майбутні торжества. КВРТТ повідомив, що вважає можливим для учнів першого класу взагалі іспитів не проводити, а перевести на наступний курс на підставі річних оцінок.
Щодо випускників, то іспити для них було завершено на два тижні раніше, до 12 травня 1896 року, а літню практику почато на місяць пізніше, 1 липня. Про те, що класи готували не звичайних робітників, а керівників середньої ланки свідчить той факт, що учні слухали і деякі додаткові курси. Так протягом другого семестру учні у вихідні і святкові дні слухали лекції з гігієни, які на початку XX століття читав доктор Б.С. Козловський. Крім цього випускники в позаурочний час знайомилися з правилами акційного нагляду за цукровими заводами, акцизного обліку і веденням відповідної документації. У той же час слід відзначити, що керівництво дбало про ознайомлення учнів з найновішими досягненнями науки і техніки. Помітною подією в науковому житті Російської імперії стала Київська сільськогосподарська виставка 1897 року. КВРТТ прийняла спеціальне рішення, згідно яким в період з 1 до 15 серпня слід організувати екскурсію для учнів класів. При цьому Смілянські технічні класи готували на виставку і власну експозицію-вітрину. На це технічне товариство асигнувало 100 крб. і прохало секретаря товариства Ф.І. Доната опікуватись прийомом учнів, а управління Південно - Західної залізниці - дозволити безкоштовний проїзд. Екскурсія пройшла успішно, але до Києва добиралися не залізницею а пароплавом: комерсант Д.С. Марголін забезпечив безкоштовний проїзд з Черкас до Києва та назад. З початком XX століття навчальний заклад зазнає відчутних змін. Найбільш серйозною реформою стало відкриття в 1903 році підготовчого класу, оскільки пгоидкий прогрес галузі вимагав від майбутніх спеціалістів певної базової підготовки, без якої успішне навчання було неможливим.
У підготовчому класі викладалися: закон Божий, креслення і будівельні роботи, фізика, хімія, математика, природнича історія. Були передбачені і практичні заняття у майстерні (360 годин). У 1906 рощ класи отримали нарешті власне приміщення: граф Лев Олексійович Бобринський на власні кошти збудував чудовий навчальний корпус (нині - корпус № 1) по вулиці Рафінадній. Дбаючи про безперервність навчання, попечитель класів О.О. Копилов звернувся до Київського відділення РТТ з клопотанням про надання учням відстрочки від військової служби до досягнення віку 24 років. З вивчених матеріалів випливає, що керівництво класів ставило в центр уваги саме учнів, намагаючись створити найбільш сприятливі умови для навчання. Із звіту про стан навчального закладу виходить що за перші 19 років на соціальні потреби було витрачено 7 099 рублів із загальних витрат у 56 800, тобто 13%. Із цих грошей класи за власні кошти утримували спільну квартиру /гуртожиток/, виплачували допомогу найбіднішим учням, оплачували лікування. Навчання було платним, причому як на ті часи ціна була досить високою - 100 крб. за весь курс навчання . Якщо в учня таких коштів не було, то гро ші вносили цукрозаводчики, але цей борг пізніше слід було відпрацювати. Одночасно за успіхи в навчанні призначалась іменна стипендія. Цікаво що ці стипендії мали імена не лише членів царської родини та графа Л.О. Бобринського, але і видатних науковців та інженерів галузі - І.Д. Мусатова, М.В. Черіковського, М.А. Толпигіна, Г.Г. Трітшеля тощо.
Закінчення „теоретичного" курсу навчання не давало підстави для набуття повної кваліфікації: випускникові класів видавалось лише тимчасове свідоцтво. І лише після двох років роботи на цукровому заводі з позитивною характеристикою, виконання письмового звіту з пояснювальними кресленнями одного з виробничих відділів можна було розраховувати на отримання атестату за підписом голови КВ РТТ. У музеї технікуму знаходяться відповідні документи, видані у різні роки Антону Висоцькому, І.Чукіну, Сергію Шевцову. Всього ж за період 1884-1914 р.
Смілянські технічні класи підготували 440 спеціалістів. Як свідчить „Ежегодник сахарной промышленности" за станом на 1909 рік 96 випускників класів займали керівні посади на 72 цукрових заводах Росії та України. Постає закономірне питання, чи можливе було розширення навчального закладу у дореволюційний час. Готувати більшу кількість таких потрібних спеціалістів Відповідь одна: так. Але, як з гіркотою зазначається у протоколі засідання КВ РТТ 1904 року, „не впадаючи в крайнощі, можна визнати, що технічні класи були полишені самі на себе, або на тих нечисленних діячів, які в Смілянському маєтку графів Бобринських за ці 20 років давали можливість училищу задовольнити всі вимоги як з боку народної освіти, так і з боку цукрової промисловості. А представники останньої обмежилися в цьому випадку лише благородним поривом, тільки вчяли участь у заснуванні класів, і, за небагатьма винятками, забули про них...Так чи інакше, технічні класи не мають таких джерел, такого капіталу, який забезпечував би їх існування...Здавалось би доцільним, щоб і серед сучасних діячів знайшлися люди, які прийняли б участь у долі класів.
